?

Log in

No account? Create an account
Мій блог, як той пацієнт з анекдоту, давно вже «швидше мертвий», ніж живий», однак думка щодо ведення хоча б елементарних нотаток із карпатського відпочинку, все таки іноді бере верх, заставляючи підняти свій зад і таки щось настрочити. За 2014-й жодного посту – ОМГ, це ж стид, і попри те, що насправді кожні другі вихідні із травня по серпень були виїздними.

Трохи нотаток щодо перших і других травневих вікендів у Славському цього року.
Якось так склалось, що Славське для мене не лише зимовий курорт, а усі канікули, проведені тут за дитинство-юність-доросле життя можна порівну поділити між зимою і літом. Останніми роками ми все рідше заглядували сюди, у цю місцевість Львівської області, оскільки були зачаровані місцинами Івано-Франківщини, однак розширення сім’ї та дещо визначені рамки відпочинку (обов’язково кухня із усією технікою, двір, індивідуальний режим дня для двох дітей, що вилазять із затяжних хворіб) зрівняли усі потенційні місця для відпочинку і тут вирішальним стала не надто далека відстань до Львова та елементарна цивілізація (базар, аптеки, магазини). Наші друзі, із складом сім’ї аналогічної кількості (2 дорослих і 2 дітей, правда, старших за наших за віком) гайнули на Закарпаття у Берегово, ми ж були змушені відмовитись від цієї пропозиції через мою алергію та букет супутніх хворіб, який виліз навесні цього року. Отже, розпишу наш побут (2 дорослих і 2 дітей, 3 роки і 7 місяців та 7,5 місяців).

Piccy.info - Free Image Hosting

Read more...Collapse )
Обіцяла я друзям настрочити пару рядків про минулі буковелівські вихідні 21-22 грудня. Загалом поїздка вийшла цікава, насичена і як завжди весела завдяки чудово підібраній команді. Враження постараюсь структурувати нижче.

Дорога
На Франківщині дорогу після літа таки непогано підлатали – пригадую, як влітку подорожували практично через усю область, так на кордоні із Львівською областю взагалі було бездоріжжя. Та й на Львівщині зараз стан доріг трошки кращий, ніж був влітку. Бічні ж дороги, наприклад, дорога на Ворохту з Татарова, залишають бажати кращого – як були ями влітку, так і залишились, ніхто нічого не робив. Загалом із Львова до Поляниці ми заїхали середнім за величиною бусом за 4,5 години. Це був рекорд у порівнянні із тим, як ми закривали сезон на Драгобраті цього року у квітні – тоді дорога за маршрутом «Львів-Драгобрат» займала 7 годин.

Прокати
Не вважайте за рекламу, однак в силу певної прив’язності буковелівських карток на прокат і тривалості акцій народ наш абонементи на підйоми купити встиг, а от із прокатом спорядження пролетів. Користувались прокатом лиж із мережі «Dzvin-Ski» на початку Поляниці (та є ще один такий же, правда, в центрі села, не плутати) – хлопці там дуже адекватні та оперативні, швидко реагують та працюють (кому треба, можу залишити телефончик: 050-437-40-32).

Катання і погода
З погодою дійсно повезло – незважаючи на доволі сирий і похмурий ранок із дрібним дощем, близько десятої дня небо розпогодилось і сонце світило увесь день, а після обіду ми навіть прилягли у шезлонги позасмагати.

Субота, ранок на нижній станції 14-го витяга:



Read more...Collapse )
Церква Різдва Пресвятої Богородиці ж однією із найстаріших церков на Гуцульщині і за всі триста років свого існування ні разу не була зачинена, незважаючи на зміни влади, війни тощо.

Вид на церкву з урочища Заріччя:


Офіційною датою заснування церкви є 1719 рік – про це свідчить напис, схований під покрівлею над західним ганком. Існує переказ, що церкву було перенесено на пагорб із присілку Заріччя, з протилежного боку річки Чорний Черемош. З огляду на це, на сьогодні достеменно невідомо, чи 1719 рік є саме роком побудови церкви, чи роком перенесення її на теперішнє місцезнаходження.

Церква є пам’яткою архітектури 18 століття, має типову для Гуцульщини хрестовину форму, була збудована з дерева; у 1970-х рр. була вимушено перекрита бляхою, і саме такою її можна було побачити на численних світлинах, викладених в Інтернеті та туристичних путівниках. Повернення її первинного вигляду було організовано громадою церкви на чолі з парохом отцем Іваном Рибаруком.

Read more...Collapse )
До Косова ми поїхали насамперед із метою закупів – на річницю нашого з чоловіком весілля ми вирішили купити одне одному традиційний гуцульські вишити сорочки, на домотканому полотні. Оскільки, як я вже писала у попередніх постах, у Верховині нам не вдалося нічого придбати, один день ми вирішили присвятити поїздці до Косова, неофіційної столиці гуцульської сувенірної продукції.

Незважаючи на відносно невелику відстань (якихось там 40 км з гаком), їхали туди ми доволі довго через погану дорогу та численні серпантини на Буковецькому перевалі. Саме перевал, до речі, дуже мальовничий та у своїх ландшафтних красотах нічим не поступається іншим перевалам українських Карпат. Його особливість – це змішані ліси, буково-хвойні; якщо із сторони Верховинського району переважають хвойні дерева, то вже після перетину найвищої точки перевалу спостерігається все більше букових лісів.

Цитати із Вікі:
Буковецький перевал – перевал у Покутсько-Буковинських Карпатах. Розташований у Верховинському районі Івано-Франківської області, в межах села Буковець (звідси й назва), на вододілі річок Рибниці та Чорного Черемошу.

Висота 810,3 м (за іншими даними — 835 м). Схили порівняно пологі, слабо заліснені, переважають луки. Перевалом проходить автошлях Р 24: Косів — Верховина.

На перевалі бере початок пішохідний маршрут до місцевої пам'ятки природи — скель Писаний Камінь, а також на хребет Ігрець з вершиною Ігрець (1311 м).

Найближчі населені пункти: с. Буковець, с. Черетів, с. Криворівня.

Буковецький перевал
ФотоCollapse )
Музей старожитностей родини Корнелюків (саме така назва йому й найбільше підходить) у центрі Косова знайти неважко – усякий таксист і перехожий залюбки покаже вам дорогу. Варто сказати, що у Косові є кілька приватних садиб-музеїв, у кожній з яких представлено зразки різних видів мистецтва – є музей кераміки, є музей кованих виробів тощо; музей Корнелюків об’єднує усі ці види мистецтва у одному обійсті і саме тому на нього випав наш вибір.


Сам пост про відвідування цієї садиби-музею я поділю на три частини: у першій подам інформацію про родину та експонати, у другій прокоментую власноруч зроблені фотографії, а у третій зазначу особисті враження.

Read more...Collapse )
Вперше я побувала у цьому музеї у 2006 р. в рамках кафедрального семінару, присвяченого 150-й річниці від дня народження Івана Франка. Тоді у мене ще не було цифрового фотоапарату, і я знімала сам семінар, а потім й екскурсійну частину по Івано-Франківській області (Рогатин, Галич, Крилос, Яремче, Ворохта, Верховина, Криворівня, Косів, Шешори, Космач, Делятин та ін.) на відеокамеру. Потім дуже шкодувала, що ця поїздка не мала достойного відображення у світлинах.

І от через 7 років, завдяки ініціативі та ідеї мого чоловіка провести частину літньої відпустки у Криворівні-Верховині (який, до слова, тоді теж був учасником нашого семінару), у мене з’явилася можливість знову побувати у музеї-садибі Франка.



Read more...Collapse )
Романа Кумлика у Верховині та регіоні загалом знають усі, тому при потребі дорогу до його будинку покаже кожен місцевий горянин. Роман Кумлик – заслужений працівник культури УССР, керівник капели «Черемош», лауреат багатьох музичних фестивалів, мультиінструменталіст, віртуоз, колекціонер скрипок та просто цікавий, веселий та товариський чоловік. Із його слів, він заробляє на життя музикою, виступаючи на різних заходах – фестивалях, корпоративах, весіллях і т.п. Народився у с. Верхній Ясенів (сусіднє із Криворівнею село), працював у Сімферополі, із концертами об’їздив чи не увесь колишній Союз. Під час екскурсії любить розповідати про свої відвідини різних міст, гастролі, подробиці гуцульського побуту та історії з власного життя. Окреме місце у екскурсії займають історії появи та виготовлення музичних інструментів господаря.

Read more…Collapse )
Нижче викладу пост про оглядини центру Верховинського району - Верховину, край, про який Франко писав: "Ось Жаб’є, гуцульська столиця..."

Селище Верховина до 1962 року мало зовсім іншу назву – Жаб’є. Верховина – це вже радянська назва, яка, незважаючи на всього лише п’ятидесятилітнє існування, цілком прижилася серед місцевих мешканців. Розташоване селище на р. Чорний Черемош (притока Черемошу), у 150 км від Івано-Франківська, за 31 км від залізничної станції Ворохта, населення складає приблизно 5,9 тис. чол. На території Верховинської селищної ради проживає приблизно 7,5 тис. чол., налічується 2050 дворів.

Верховина для гірських мешканців є широко використовуваних поняттям – так називають найбільш припідняті ділянки однієї місцевості. Селище назву свою повністю виправдовує, бо тільки низинна його частина розташована на висоті 620-640 метрів над рівнем моря, а більша його частина – в горах, значно вище. Найвисокогірніший присілок Верховини розташувався на високому перевалі на висоті 1250 метрів і є чи не найвищим гірським поселенням в Україні.

Перша письмова згадка про село Жаб’є датуєтьcя 1424 роком, коли воно разом з монастирем на річці Рибниця (теперішнє місто Косів) було передане литовським князем Свидригайлом в дар місцевому багачу Владу Драгосимовичу. Існує легенда, що першим поселенцем в долині Чорного Черемоша був Жабка, від якого і одержало назву колишнє Жаб’є. За іншою версією тут в заболоченій долині річки водилось багато жаб, звідки і пішла назва поселення.

Read more…Collapse )
Криворівня є унікальним поселенням з точки зору локального розташування унікальних пам’ятників архітектури та історії – гуцульських садиб, відомих у побуті як «хата-ґражда». На сьогодні у Верховинському районі налічується кілька садиб такого типу, зокрема, жила хата-ґражда родини Марусяків (присілок Ігрець), хата-ґражда сучасників І. Франка Палія і Параски Харуків, що сьогодні є садибою-музеєм гуцульського побуту (присілок Заріччя, опікується ним родина Мойсейчуків), хата-ґражда у с. Бистрець, хата-ґражда у смт. Верховина, хата-ґражда у с. Яворів та ін.

Ґражда або «хата з брамами» – це садиба, від бокових стін якої відходять господарські будівлі, що водночас є укріпленням та утепленням. Ґражди складалися із кількох корпусів (комора, кузня і т.п.), дахи яких зливалися із житловими приміщеннями у єдине ціле. Господарські будівлі поєднувались із житловими за допомогою критих коридорів і галерей. Основною відмінністю такої садиби від інших була неприступність для хижих звірів та стійкість перед сніговими заметами. Саме неприступність ґражди робила її привабливим місцем для зимівлі опришків, які часто переховувались високо в горах у віддалених від людей хатах; Криворівня була осередком руху опришків проти соціального і релігійного гніту польської влади під керівництвом О. Довбуша, І. Бойчука, Д. Марусяка.

На сьогодні чимало таких хат вже не збереглося; для прикладу, хата-ґражда героїні Палагни із фільму «Тіні забутих предків» була розібрана, а ґражда родини Харуків (датується 1754 р.), яка, згідно кінострічки, була садибою головного героя Івана, у 1991 р. зазнала часткової реконструкції, після якої було розібрано стародавню піч, розвалено кузню та перекрито дах.

Read more…Collapse )
У червні ми сім’ями відпочивали у с. Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області, «Гуцульських Атенах», центрі розвитку української культури на рубежі ХІХ-ХХ століть, одному із наймальовничіших місць Українських Карпат. Враження після мандрівки Верховинщиною залишилися настільки сильними, що це вилилось у написання наукової статті та у нотатках, які я намагатимусь викласти тут окремими постами. (Черговий раз картаю себе, що із запізненням викладаю матеріал – родинні клопоти відбирають практично весь мій час). Отже, поїхали.

Селище Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області на сьогодні є одним із небагатьох населених пунктів України, що славиться численними пам’ятками історії, культури та місцями творчості видатних постатей української культури та мистецтва. Село розташоване на двох берегах річки Чорний Черемош, яка є притокою р. Прут. Назва села походить від форми рельєфу його центральної частини, яка має вигляд смужки рівнини, вигнутої дугою навколо підніжжя гори Довбушанка; ця вигнута (крива) рівнина, що має форму підкови, ймовірніше, й дала назву території – Криворівня (Крива Рівня). Перша письмова згадка про село відноситься до 1654 року, хоча, за багатьма джерелами, насправді воно виникло набагато раніше.

Вид на Криворівню згори, від стежки до Палієвого джерела:




Read moreCollapse )

Latest Month

May 2015
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Golly Kim